”Aurul” dulce

Колись вона жила в раю. До того моменту, коли з висоти Божого зору побачила, що кати намагаються вбити у тіло Ісуса Христа черговий цвях. Бджола не витримала, покинула рай, вжалила вбивцю Христа за руку і померла. За її хоробрість Бог пообіцяв, що ці комахи назавжди оселяться на землі, їх шануватимуть, вони будуватимуть свої царства, лікуватимуть людей та піклуватимуться про них. А ще тільки вони знатимуть рецепт особливого райського нектару.

Бджоли оселилися по всій Землі. У горах, у степах, долинах рік та густих лісах. Вони, як і люди, виводили свої раси і створювали власні традиції. Звикали до людей, а люди все намагалися довідатися їхні секрети. Із «Божою мухою» українці товаришували здавна. Здається, ще в піснях про Дажбога згадано про цих смугастих трудівниць. І не дивно, бо з давніх-давен ці працьовиті комахи годували наших пращурів. Мед був їжею, предметом розкоші, а ще валютою. І з віками нічого не змінилося, хіба що умови. Але солодке українське золото і далі цінують у світі.

А це Юрій Ковальський, професор Львівської академії ветеринарної медицини, він про бджіл знає все. Для нього ці комахи і наука, і бізнес. Цей чоловік має понад 400 вуликів. Щоправда, левова частка їх зараз «кочує» в карпатських селах.

Утім, мед – це не єдине, що виготовляють «Божі мухи». Адже найцінніше – бджолине маточне молочко. Ним комахи, які вирощують потомство, годують своїх малят.

А ще цінна медова перга – їжа бджілок. Її вони виготовляють із пилку квіток, змочують нектаром і складають у комірки стільників. Перга містить багато мінералів, гормонів, вітамінів та ферментів. І, звичайно, де бджоли, там і віск. І це ті продукти, які є базовими, бо, безперечно, ще ж є і такі, які виготовляють із меду, але про це пізніше.

А зараз про славу, якої зажив український солодкий продукт. Або радше про ті обсяги, які продають за кордон. У 2011 Україна експортувала мед до 39 країн, у 2017 цей показник збільшився до 60. «Солодке золото» з України потребують за кордоном, зокрема у Європі, адже саме європейці споживають велику кількість меду та продуктів із нього.

За 6 років, які Україна активно продає мед, частка Європи в його закупівлі зросла на 16,6%, Америки – на 17%, Азії – на 3,4%. Майже повністю зупинилося постачання до країн СНД, хоча у 2011 році на них припадало 37% експорту українського меду. І поки що це одна з найуспішніших галузей українського фермерства. Та от експерт аграрних ринків Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Дарія Гриценко вважає, що обсяги поставок меду збільшилися не завдяки якості продукту. «Нарощення поставок меду за кордон є, по-перше, результатом девальвації гривні. Виробникам вигідніше продавати цей продукт за валюту, аніж на внутрішньому ринку. По-друге, у світі зростає попит на мед. За останні 5 років світовий імпорт меду збільшився на 32% і продовжує зростати», – запевняє фахівець.

Тож трейдери цим користуються. Та й є де розігнатися, адже в Україні понад 400 тисяч бджолярів, які працюють переважно у 8 областях країни.

Відсутність контролю впливає на якість меду. Українські пасічники, рятуючи своїх бджілок, часто неправильно застосовують медикаменти (зокрема антибіотики), які пізніше потрапляють у мед. І такий продукт неодноразово потрапляв на світові ринки, його повертали, а продавець, звичайно, зазнавав величезних втрат. І тут бджолярі в один голос заявляють: вони не проти контролю, але хочуть і підтримки держави. Адже якщо український уряд піклуватиметься про пасічників, даючи їм дотації на придбання вуликів та покриваючи частину кредиту на цю справу, то стає вигідно обидвом сторонам. Окрім того, пасічники хочуть бути застрахованими, адже бувають і «немедові» роки. Часом ця неврожайність пов’язана із втратою бджіл. Вони помирають від шкідників або від отрути.

Та, на щастя, цього року на пасіці у професора втрат не було. Тож цей рік він вважає урожайним. І в останні дні перед початком нового навчального року у Львівській академії ветеринарної медицини пріє над своїм багатством.

Пізніше весь цей мед поїде на український ринок. Цього року його ціна коливатиметься від 120 до 180 гривень за літр. А ще з цього продукту виготовляють чудову українську медовуху.

Юрій із братом згодом планують розширити свій бізнес. Вони хочуть зробити культуру меду більш традиційною і відритою, адже українці досі не розуміють, яким багатством володіють. У планах «медовий» курорт, бджолотерапія, а також лекції про те, як можна застосовувати бджолиний нектар у їжу, адже у Європі мед – це енергетичний сніданок, ліки від застуди, а ще антисептик і хороше снодійне.

Та попереду зима… Тож після збору врожаю професор готуватиме своїх смугастих до холодів. Важливо, аби вони пережили важкий період. Важливо, аби вони вижили. Адже «Божі мухи» – золота жила українського бізнесу.

Окрім Юрія, у цих місцях залишають на літо своїх бджіл ще 100 пасічників. Утім ці землі почали орати й засівати культурами, які не медоносять, – кукурудзою, картоплею і буряками. Щороку пасічники втрачають гектар за гектаром, і вже за 2-3 роки бджолам просто ніде буде поживитися. І така ситуація не тільки на Львівщині. Причиною є відсутність продуманих програм. Врятувати бджолярів могли б кооперації з фермерами, які сіють медоносні культури.

Така співпраця частково існує на півдні України. Там власники соняшникових полів кооперуються з бджолярами. Адже завдяки комахам на 20-30% збільшується кількість запилених квіток гречки, ріпаку чи соняха. До речі, за кордоном така співпраця є офіційною і за «послуги» пасічник отримує доплату, адже його бджоли збільшують прибуток фермера, а пасічник має місце для «кочівлі». В Україні це неможливо через недобросовісність фермерів, тому пасічники працюють лише з перевіреними господарями. А все через те, що через обробку хімікатами культур існує велика загроза втратити рій.
Єдиний вихід – врегулювати цю співпрацю на законодавчому рівні або ж облаштовувати кооперації на кшталт ягідних і овочевих, які зараз уже розвиваються в Україні. До речі, такі обʼєднання дали змогу і контролювати трейдерів, які, скуповуючи мед, роблять аналізи, а тоді якісний продукт везуть за кордон, гірший – викидають на внутрішній ринок за нижчою ціною. Та найпевніше, усі ці проблеми могла і мала би врегулювати держава, яка так і не спромоглася розробити систему агрострахування, а також надати допомогу, чи бодай убезпечити пасічників від ризиків.